Номер провадження 2/754/11928/26
Справа № 754/12194/26
У Х В А Л А
Іменем України
про зупинення провадження у справі
28 жовтня 2026 року м. Київ
Деснянський районний суд м. Києва у складі головуючої судді Коваленко І.І. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами) питання зупинення провадження у справі за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "НЕКСОРА ФІНАНС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ціна позову 115 000,00 грн,
УСТАНОВИВ
Позивач звернувся в підсистемі "Електронний Суд" до суду з позовом, в якому просить стягнути з Відповідача заборгованість, що виникла в результаті невиконання умов кредитного договору № 1482182 від 04.05.2024, що включає заборгованість за тілом кредиту 25 000,00 грн та заборгованість за нарахованими відсотками 90 000,00 грн.
14 липня 2026 року було відкрито провадження у справі.
05 жовтня 2026 року надійшла відповідь від АТ "УНІВЕРСАЛ БАНК" на виконання ухвали про витребування доказів.
07 жовтня 2026 року Відповідач подав до Суду клопотання про зупинення провадження у справі, оскільки він проходить військову службу за призовом під час мобілізації. До клопотання додано довідку № 2473/4803 від 05.10.2026.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи (пункт 10 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Дотримання розумних строків розгляду справи є важливим та одним з пріоритетних принципів цивільного судочинства. Поряд із цим існують обставини, за яких суд має право або ж зобов`язаний зупинити провадження у справі.
Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення всіх процесуальних дій у справі, зумовлене настанням певних визначених законом обставин, що перешкоджають подальшому руху справи до їх усунення.
Зупинення провадження у справі не повинне розглядатися як невиправдане затягування строків розгляду справи і застосовується лише за обставин, визначених процесуальним законом в інтересах виконання завдань судочинства.
Дотримання судом процесуальних норм під час зупинення провадження у справі сприяє дотриманню принципу юридичної визначеності, оскільки сторони мають право очікувати, що ці норми будуть застосовані.
У цивільному процесі підстави зупинення провадження регламентовані статтями 251 та 252 ЦПК України. Стаття 251 ЦПК України встановлює обов`язок для суду зупиняти провадження у справі на відміну від статті 252 ЦПК України.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Зазначена норма права забезпечує дотримання фундаментальних засад правосуддя, гарантованих як Конституцією України, так і статтею 6 Конвенції, а саме: права на доступ до суду та права на справедливий розгляд справи. У цьому випадку це стосується реалізації процесуальних прав військовослужбовців у судочинстві. Особи, які мобілізовані на військову службу у період воєнного стану, виконують конституційний обов`язок із захисту України від збройної агресії. Військові формування у період воєнного стану діють у єдиній організаційній структурі з метою виконання завдань, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Отже, правила, визначені пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України, мають для суду визначальний характер. Формулювання "суд зобов`язаний" не дозволяє суду діяти на власний розсуд.
Щодо тлумачення терміну "переведені на воєнний стан" Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 листопада 2025 року в справі № 754/947/22 зазначила, що Указом Президента України введено воєнний стан на всій території України. Цим же Указом на військове командування усіх рівнів покладено обов`язок здійснювати заходи, необхідні для забезпечення оборони України.
Профільне законодавство, зокрема Закони України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII "Про оборону України", хоч і не використовує термін "переведення на воєнний стан", натомість оперує поняттям "переведення на організацію і штати воєнного часу". Така трансформація військових формувань є одним із ключових заходів, що вживаються у випадку введення в державі воєнного стану та загальної мобілізації.
З моменту оголошення загальної мобілізації та введення воєнного стану Збройні Сили України (далі - ЗСУ) та інші утворені відповідно до закону військові формування переводяться в спеціальний правовий режим функціонування в цілому. Це виключає необхідність у додатковому з`ясуванні питання щодо переведення певної військової частини "на воєнний стан". Юридичний статус з`єднань, військових частин, підрозділів та інших складових структури ЗCУ та інших військових формувань, що функціонують в умовах воєнного стану, не залежить від місця їх дислокації чи характеру виконуваних ними завдань, як-то перебування в районі воєнних (бойових) дій та участь в них.
Водночас приписи пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України не пов`язують можливість застосування цієї норми права з умовою перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - військовослужбовця у військовій частині, що залучена до ведення безпосередніх бойових дій. До того ж військовослужбовець упродовж особливого періоду може в будь-який момент бути відрядженим до військової частини, задіяної до таких дій (підпункт 4-1 пункту 251 розділу XIV Положення про проходження громадянами України військової служби у ЗСУ, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008). Сучасні форми та способи ведення війни, виконання бойових завдань вимагають участі у бойових діях та захисті суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України не тільки по умовній лінії фронту.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення ЗСУ та інші утворені відповідно до закону військові формування в цілому потрібно вважати такими, що "переведені на воєнний стан" для цілей застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм.
Упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації для застосування судом пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд має отримати докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі.
Системне тлумачення пункту 2 частини першої статті 251 та статті 254 ЦПК України дозволяє зробити висновок про те, що підставами для поновлення зупиненого на підставі цієї процесуальної норми права провадження у справі можуть бути: припинення, у тому числі призупинення, перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі у складі ЗСУ або інших утворених відповідно до закону військових формувань під час дії воєнного стану в Україні; припинення воєнного стану в Україні, навіть якщо відповідні особи продовжують військову службу у певній військовій частині, якщо тільки ця військова частина не залишається переведеною на воєнний стан через запровадження/збереження цього стану для певної території України або не залучена до проведення антитерористичної операції.
За нинішньої редакції пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України в суду є обов`язок, а не право зупинити провадження у справі в разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі ЗСУ або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Норма пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, яка встановлює обов`язок суду зупинити провадження, є спеціальною захисною гарантією для військовослужбовців, які через виконання конституційного обов`язку із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (стаття 65 Конституції України) об`єктивно позбавлені можливості брати активну участь у судовому процесі, захищати свої права, свободи та інтереси.
За таких умов розсуд суду є доволі обмеженим у тому, щоб не застосовувати таке обов`язкове зупинення провадження у судовій справі.
Водночас обов`язок суду зупинити провадження не повинен тлумачитися всупереч волі та інтересам військовослужбовця як учасника цивільного процесу. Тож застосовувати пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України не можна тоді, коли це безпосередньо суперечить інтересам військовослужбовця, який звернувся до суду як позивач та вимагає судового захисту його прав, свобод та/або інтересів, а так само військовослужбовця як відповідача чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, який прагне продовження розгляду справи по суті за його відсутності.
Тобто ключовим під час вирішення питання про зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України є саме воля військовослужбовця як сторони чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.
Такі висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 12 листопада 2025 року в справі № 754/947/22.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Наразі Відповідач перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою № 2473/4803 від 05.10.2026 (форма 5).
З огляду на те, що Відповідач перебуває на військовій службі, Суд доходить висновку про необхідність зупинити провадження у справі.
22.10.2026 надійшлв заява про зміну найменування Позивача, оскільки Рішенням загальних зборів учасників Товариства (протокол № 25 від 09.10.2026) змінено найменування Товариства: попереднє повне найменування - ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "УМ ФАКТОРИНГ" (скорочене - ТОВ "УМ ФАКТОРИНГ"); нове повне найменування - ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "НЕКСОРА ФІНАНС" (скорочене - ТОВ "ФК "НЕКСОРА ФІНАНС").
09.10.2026 державним реєстратором - приватним нотаріусом Біловар І.О. проведено державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 1000741070012058409, що підтверджується випискою з цього реєстру. Ідентифікаційний код юридичної особи (40274286), її місцезнаходження та банківські реквізити не змінилися.
Оскільки ТОВ "УМ ФАКТОРИНГ" змінило найменування на ТОВ "ФК "НЕКСОРА ФІНАНС" клопотання про зміну найменування юридичної особи слід задовольнити. Зміна найменування не є припиненням юридичної особи чи заміною особи у спірних правовідносинах, а отже не є процесуальним правонаступництвом у розумінні ч. 1 ст. 55 ЦПК України: позивач залишається тією самою юридичною особою, а всі вчинені нею процесуальні дії зберігають силу.
Керуючись статтями 251, 253 ЦПК України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Заяву про зміну найменування позивача задовольнити. Вважати правильним найменування позивача - ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "НЕКСОРА ФІНАНС" (скорочене - ТОВ "ФК "НЕКСОРА ФІНАНС").
Зупинити провадження у справі № 754/12194/26 за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "НЕКСОРА ФІНАНС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості до припинення перебування відповідача у складі Збройних Сил України.
Зобов`язати ОСОБА_1 подавати до суду належні докази (довідка про проходження військової служби), що підтверджують факт його перебування на військовій службі станом на 01 січня, 01 березня, 01 червня та надалі кожні два місяці.
Попередити відповідача, що у випадку ненадання доказів його перебування у складі Збройних Сил України провадження у справі підлягає поновленню.
Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання та може бути оскаржена до Київського апеляційного суду в частині зупинення провадження у справі шляхом подачі апеляційної скарги протягом 15 днів з дня проголошення ухвали. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручені у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текст ухвали складено та підписано 28.10.2026.
Суддя Інна КОВАЛЕНКО