Постанова № 141136870, справа № 296/9704/24

ПостановаЦивільне

Відомості з реєстру

Факт
Справа
296/9704/24
Суддя
Шевчук А. М.
Дата ухвалення
2 листопада 2026 р.
Форма судочинства
Цивільне
Категорія
Надання послуг
Інстанція
Апеляційна
Регіон
Житомирська область
Надійшло до реєстру
3 листопада 2026 р.
Оприлюднено
4 листопада 2026 р.

Текст

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №296/9704/24 Головуючий у 1-й інст. Пилипюк Л. М.

Категорія 37 Доповідач Шевчук А. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Шевчук А.М.,

суддів: Бондар О.О., Павицької Т.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників) в м. Житомирі

цивільну справу №296/9704/24 за позовом Комунального підприємства «Житомиртеплокомуненерго» Житомирської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання теплової енергії

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ,

на рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 23 лютого 2026 року, яке ухвалене під головуванням судді Пилипюк Л.М. у місті Житомирі,

в с т а н о в и в:

У жовтні 2024 року Комунальне підприємство «Житомиртеплокомуненерго» Житомирської міської ради (далі - КП «Житомиртеплокомуненерго» ЖМР) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 . Просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за послуги з централізованого опалення та постачання теплової енергії в сумі 72 644,32 грн за період із 01 грудня 2013 року по 01 жовтня 2024 року, а також - судовий збір у розмірі 3 028 грн.

Свої вимоги обґрунтовувало тим, що КП «Житомиртеплокомуненерго» ЖМР надає послуги з централізованого опалення відповідно до умов, визначених Законами України «Про житлово-комунальні послуги» та «Про теплопостачання», а також Правилами надання послуг із централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою КМУ від 21 липня 2005 року №630, та Правилами надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими постановою КМУ від 21 серпня 2019 року №830. Квартира АДРЕСА_1 , забезпечується послугами централізованого опалення, постачання теплової енергії, які надає КП «Житомиртеплокомуненерго» ЖМР. Споживачем є ОСОБА_1 . У КП «Житомиртеплокомуненерго» ЖМР відкритий особовий рахунок на вказану квартиру, опалювальна площа якої становить 44,80 кв.м. Свого обов`язку з оплати житлово-комунальних послуг відповідач належним чином не виконував, внаслідок чого утворилася заборгованість у сумі 72 644,32 грн за період із 01 грудня 2013 року по 01 жовтня 2024 року. КП «Житомиртеплокомуненерго» ЖМР неодноразово повідомляло відповідача про наявність заборгованості за послуги централізованого опалення та постачання теплової енергії шляхом розміщення відповідної інформації у квитанціях про оплату комунальної послуги.

Рішенням Корольовського районного суду міста Житомира від 23 лютого 2026 року позов задоволений частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Житомиртеплокомуненерго» ЖМР 1 738 грн 03 коп. заборгованості за послуги постачання теплової енергії.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги аргументовані тим, що поданий позивачем розрахунок заборгованості містить лише узагальнені суми без розкриття складових нарахувань, застосованих тарифів, обсягів спожитих послуг, формул і методики розрахунку, а тому не дає можливості перевірити правильність визначеної заборгованості. Крім того, надані позивачем документи засвідчені особою, повноваження якої діяти від імені позивача належним чином не підтверджені, а частина доказів подана з порушенням установлених ЦПК України строків. Також у матеріалах справи відсутні щомісячні рахунки за спірний період та докази, які б підтверджували фактичне надання послуг, їх обсяг і вартість. На думку скаржника, суд безпідставно ототожнив послуги централізованого опалення та постачання теплової енергії, не врахував особливостей правового регулювання цих відносин у різні періоди, а також не надав належної оцінки доводам відповідача, як споживача, щодо застосування законодавства про захист прав споживачів. Звертає увагу, що відсутність письмового договору не звільняє споживача від оплати фактично отриманих послуг, але покладає на виконавця обов`язок довести факт їх надання та обсяг. Окремо зазначає, що суд неправильно визначив розмір заборгованості та розподілив судові витрати. Так, суд установив заборгованість за період із квітня 2017 року по жовтень 2024 року в сумі 57 167,38 грн, але врахував погашення лише 55 429,35 грн, визначивши залишок боргу в розмірі 1 738,03 грн, не надавши належної оцінки перерахуванню позивачу ще 3 028 грн, стягнутих із його (відповідача) заробітної плати в межах виконавчого провадження після ухвалення заочного рішення, яке скасовано. Вважає, що ці кошти мали бути повернуті або зараховані в рахунок заборгованості, що могло б свідчити про її відсутність та наявність переплати. Визначаючи розмір компенсації судового збору, суд мав виходити з фактично задоволеної суми позовних вимог — 1 738,03 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач КП «Житомиртеплокомуненерго» ЖМР просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити у повному обсязі, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

При цьому покликається на те, що заборгованість за період із квітня 2017 року по жовтень 2024 року становила 57 167,38 грн. У ході примусового виконання заочного рішення відбулося часткове погашення на суму 55 429,35 грн, а тому станом на дату ухвалення судом першої інстанції рішення заборгованість відповідача ОСОБА_1 становить 1 738,03 грн за період із квітня 2017 року по жовтень 2024 року. Згідно з р.3 п.1-2 Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, в разі відсутності в будинку вузла комерційного обліку нарахування проводиться розрахунковим методом. При цьому, враховуючи максимальне теплове навантаження, яке розраховано для кожного конкретного будинку, враховуючи фактичну температуру зовнішнього повітря і кількість годин надання послуги в кожному періоді розраховується використана будинком теплова енергія. Визначення та розділ між споживачами обсягу спожитої у будівлі теплової енергії здійснюється за формулою 8 Методики. Документи підписані начальником відділу збуту КП «Житомиртеплокомуненерго» ЖМР Сушицьким Ю.В., що узгоджується із посадовою інструкцією начальника відділу збуту, яка затверджена директором КП «Житомиртеплокомуненерго» ЖМР, за положеннями п.3 розділу ІІІ якої, начальник відділу збуту наділений правом у межах своєї компетенції підписувати документи, пов`язані з діяльністю відділу.

Частиною четвертою ст.268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

У частині п`ятій ст.268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. При цьому дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явилися всі учасники такої справи (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі №1519/2-5034/11).

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення у цій справі, призначеній до розгляду на 15 жовтня 2026 року, є дата складення повного судового рішення 02 листопада 2026 року.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, виходив із того, що відповідач є власником квартири та споживачем послуг централізованого опалення і постачання теплової енергії, а тому зобов`язаний оплачувати фактично отримані житлово-комунальні послуги незалежно від укладення письмового договору. Позивачем пропущений строк позовної давності щодо стягнення заборгованості за період із грудня 2013 року по березень 2017 року, врахувавши продовження строків позовної давності на період карантину та зупинення їх перебігу під час дії воєнного стану. Відтак належним періодом розрахунку заборгованості в спірних правовідносинах є період із 02 квітня 2017 року по 01 жовтня 2024 року. Відхиляючи доводи відповідача про неналежну якість послуг, суд зазначив, що останній не надав належних доказів їх ненадання або надання неналежної якості, зокрема відповідного акта-претензії, складеного в порядку ст.27 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». За розрахунками позивача суд визначив загальну заборгованість у сумі 57 167,38 грн за період із квітня 2017 року по жовтень 2024 року. Суд урахував, що в межах примусового виконання скасованого заочного рішення з відповідача стягнуто 55 429,35 грн, у зв`язку з чим залишок заборгованості становить 1 738,03 грн. Суд зазначив, що повторне стягнення вже сплаченої частини боргу не відповідало б вимогам законності та справедливості й могло б створити для відповідача непропорційний фінансовий тягар. Розмір судового збору, який відповідач мав би компенсувати позивачу в цій справі, становить 2 382,73 грн. Постановою приватного виконавця закінчено виконавче провадження №78103103 щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь КП «Житомиртеплокомуненерго» ЖМР 3 028 грн судового збору, оскільки рішення боржником фактично виконано та заборгованість перерахована стягувачу в повному обсязі, а тому підстав для повторного стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат немає, оскільки такі вже стягнуті у примусовому порядку.

Колегія суддів не може повністю погодитися із висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.

Матеріалами справи підтверджується та судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 після смерті матері - ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , успадкував за законом квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується копію свідоцтва про право на спадщину за законом від 26 листопада 2022 року, виданим державним нотаріусом Першої житомирської державної нотаріальної контори Предаченко М.Л. (а.с.123).

За положеннями частини п`ятої ст.1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини квартира належить відповідачу ОСОБА_1 із часу відкриття спадщини, тобто з дня смерті матері (з березня 2002 року), а власність зобов`язує.

Відповідач є споживачем послуг із централізованого опалення та постачання теплової енергії за адресою знаходження квартири, які надаються позивачем. На вказану квартиру оформлений особовий рахунок № НОМЕР_1 .

Згідно із наявними розрахунками заборгованості за особовим рахунком № НОМЕР_1 за період із 01 грудня 2013 року по 01 жовтня 2024 року за ОСОБА_1 обліковується заборгованість за надані послуги із централізованого опалення та постачання теплової енергії в сумі 72 644,32 грн, яку на момент пред`явлення позову відповідач добровільно не оплатив (а.с.5-4).

Також установлено, що у цій справі заочним рішенням Корольовського районного суду міста Житомира від 05 грудня 2024 року був задоволений позов КП «Житомиртеплокомуненерго» ЖМР до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання теплової енергії та було стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Житомиртеплокомуненерго» ЖМР: 72 644,32 грн заборгованості за послуги центрального опалення, постачання теплової енергії та 3 028 грн судового збору (а.с.24-25).

Ухвалою Корольовського районного суду міста Житомира від 18 червня 2025 року заява ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення задоволена, заочне рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 05 грудня 2024 року скасовано, а справа призначалася до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки визначені Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Відповідно до ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Згідно з пунктами першим та другим частини першої ст.5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать, зокрема, комунальні послуги з управління багатоквартирним будинком та постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення.

Відповідно до пункту першого частини першої ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.

За положення пункту п`ятого частини другої ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Обов`язком виконавця, зокрема, є забезпечення своєчасності надання, безперервності і відповідної якості комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договорів про їх надання, у тому числі шляхом створення системи управління якістю відповідно до національних або міжнародних стандартів (пункт перший частини другої ст.8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Відповідно до ст.9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. За бажанням споживача оплата житлово-комунальних послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів згідно з умовами договору про надання відповідних житлово-комунальних послуг.

Згідно зі ст.20 Закону України Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Частинами другою, третьою та п`ятою ст.21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що виконавець послуги з постачання теплової енергії повинен забезпечити постачання теплоносія безперервно, з гарантованим рівнем безпеки, обсягу, температури та величини тиску. Постачання теплової енергії для потреб централізованого опалення здійснюється в опалювальний період. Ціною послуги з постачання теплової енергії є тариф на теплову енергію для споживача, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.

Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію (частина шоста ст.19 Закону України «Про теплопостачання»).

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду в справі №751/3840/15-ц, споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору з позивачем не позбавляє відповідача обов`язку оплачувати надані йому послуги.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року в справі №6-2951цс15.

Згідно з частинами першою та четвертою ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власність зобов`язує.

Статтею 322 ЦК України «Тягар утримання майна» встановлено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Власник квартири зобов`язаний нести витрати з її утримання, у тому числі, оплачувати комунальні послуги, незалежно від того, проживає він у належній йому квартирі чи ні, якщо він в установленому порядку не відмовився від надання таких послуг (постанова КЦС ВС від 02 квітня 2020 року в справі № 757/29813/17-ц).

За приписами ст.525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями ст.526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору з відповідачем не звільняє останнього обов`язку оплачувати надані йому послуги.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 06 грудня 2023 року в справі № 212/10834/21.

Статтями 610, 612 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Звертаючись до суду 21 жовтня 2024 року, КП «Житомиртеплокомуненерго» ЖМР просило стягнути з відповідача заборгованість за період із 01 грудня 2013 року до 01 жовтня 2024 року. Разом із тим, відповідач ОСОБА_1 у відзиві на позов заявив про застосування позовної давності (а.с.57).

Вирішуючи це питання, суд першої інстанції керувався положеннями ст.ст.253,256,257,261,267 ЦК України, відповідно до яких загальна позовна давність становить три роки, її перебіг починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, а сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною, є підставою для відмови в позові у відповідній частині.

Водночас, суд урахував спеціальні правила обчислення позовної давності, установлені на період карантину у зв`язку з поширенням COVID-19 та дії воєнного стану. Зокрема, пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції Закону України від 30 березня 2020 року №540-IX передбачалося продовження визначених Кодексом строків позовної давності на строк дії карантину, а пунктом 19 цих положень передбачено зупинення перебігу позовної давності на період дії воєнного стану.

Посилаючись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 06 вересня 2023 року в справі №910/18489/20, а також у постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року в справі №679/1136/21, від 16 листопада 2023 року в справі №487/1342/21 та від 20 квітня 2023 року в справі №728/1765/21, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що платежі, строк оплати яких настав із 02 квітня 2017 року, перебували в межах продовженої позовної давності.

За результатами застосування наведених положень суд першої інстанції законно визнав пропущеною позовну давність щодо заборгованості за період із 01 грудня 2013 року по березень 2017 року. Натомість належним періодом для розрахунку заборгованості правильно визначив у межах заявлених позовних вимог період із 02 квітня 2017 року до 01 жовтня 2024 року, за який її розмір заборгованості за послуги із централізованого постачання теплової енергії згідно з наданими розрахунками становить 57 167,38 грн (35 007,05+22 160,33).

Отже, суд першої інстанції обґрунтовано застосував позовну давність за заявою відповідача, виключивши з розрахунку нарахування період щодо якого відповідний строк сплив та, визначивши заборгованість лише в межах періоду, який визнав таким, що охоплюється позовною давністю.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив, що відповідач є власником квартири та споживачем послуг із централізованого теплопостачання, а тому зобов`язаний оплачувати фактично отримані житлово-комунальні послуги. Відсутність укладеного у письмовій формі договору сама по собі не звільняє споживача, тобто відповідача ОСОБА_1 від обов`язку оплачувати послуги, які йому надавалися.

Визначаючи розмір заборгованості, суд першої інстанції урахував заяву відповідача про застосування позовної давності та дійшов правильного висновку про можливість стягнення заборгованості за період із квітня 2017 року до 01 жовтня 2024 року. Такий висновок покладено в основу визначення суми боргу, що підлягає стягненню (57 167,38 грн).

Разом із тим, суд першої інстанції неправильно визначив остаточний розмір заборгованості відповідача та допустив помилку під час розподілу судових витрат.

Як убачається з матеріалів справи, заборгованість за послуги теплопостачання за період із квітня 2017 року по 01 жовтеня 2024 року становила 57 167,38 грн.

Як уже зазначалося вище, ухвалою Корольовського районного суду м.Житомира від 18 червня 2025 року в справі №296/9704/24, тобто у цій справі, скасоване заочне рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 05 грудня 2024 року. За наслідками такого скасування: у постанові приватного виконавця виконавчого округу Житомирської області Волкової Є.О. від 26 червня 2025 року про закінчення виконавчого провадження №78103006 про стягнення з ОСОБА_1 на користь КП «Житомиртеплокомуненерго» ЖМР заборгованості за послуги централізованого опалення та постачання теплової енергії в сумі 72 644,32 грн зазначено, що залишок нестягненої суми за виконавчим листом становить 17 234,97 грн. Виходячи від зворотного, із ОСОБА_1 у примусовому порядку виконано, тобто стягнуто з ОСОБА_1 та перераховано КП «Житомиртеплокомуненерго» ЖМР, - 55 409,35 грн (72 644,32 - 17 234,97), а не 55 429,35 грн, як помилково вважав суд першої інстанції.

Із урахуванням коштів у сумі 55 409,35 грн, стягнутих із відповідача в межах виконавчого провадження №78103006 та перерахованих позивачу, непогашений залишок заборгованості становить 1 758,03 грн (57 167,38 грн ? 55 409,35 грн), а не 1 738,03 грн.

Водночас, суд першої інстанції, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, виходив із первісної суми позовних вимог та не врахував, що фактично задоволеними судом слід визнати вимоги лише на суму 1 758,03 грн. За таких обставин, судовий збір, який підлягав відшкодуванню позивачу пропорційно до задоволених позовних вимог, становить 73,28 грн (1 758,03*100/72 644,32= 2,42%; 3 028*2,42/100= 73,28), а не суму 2 382,73 грн.

Окрім того, матеріалами справи підтверджується, що в межах виконавчого провадження №78103103 із ОСОБА_1 стягнуто та перераховано КП «Житомиртеплокомуненерго» ЖМР також 3 028 грн судового збору (постанова приватного виконавця Волкової Є.О. від 21 травня 2025 року про закінчення виконавчого провадження №78103103, яке закінчено у зв`язку з фактичним виконанням, а.с.102).

Оскільки після скасування заочного рішення правова підстава для утримання суми у розмірі 3 028 грн відпала, а її повернення або зарахування КП «Житомиртеплокомуненерго» ЖМР не здійснено, зазначені кошти підлягають урахуванню під час визначення остаточного стану розрахунків між сторонами, яке за своїми наслідками та суттю близьке до повороту виконання.

Отже, після врахування судового збору в сумі 3 028 грн, стягнутого з ОСОБА_1 на користь КП «Житомиртеплокомуненерго» ЖМР, борг ОСОБА_1 перед КП «Житомиртеплокомуненерго» ЖМР за спірний період у межах строку позовної давності, відсутній (3 028 грн ? 73,28 грн – 1 758,03 грн = 1 196,69 грн), а має місце переплата у сумі 1 196,69 грн.

Наведені розрахунки свідчать про відсутність підстав для стягнення з відповідача визначеної судом першої інстанції заборгованості, якщо правильно підрахувати суму сформованого у межах строку позовної давності боргу та врахувати усі кошти, отримані позивачем у рамках виконавчих проваджень №№78103006,78103103.

Суд першої інстанції не встановив належним чином остаточного стану взаєморозрахунків сторін, не врахував усіх обставин щодо стягнутих коштів та неправильно вирішив питання про розподіл судових витрат.

Відповідно до пунктів третього та четвертого частини першої ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, проаналізувавши зібрані у справі докази та встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції у відповідності до положень пунктів третього та четвертого частини першої ст.376 ЦПК України підлягає скасуванню, із ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до положень частини першої ст.133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Згідно з частиною першою ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною тринадцятою даної статті передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У разі відмови в позові – на позивача.

Відповідно до підпункту «в» пункту четвертого частини першої ст.382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції у постанові, зокрема, вирішує питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Отже, з урахуванням вимог ст.141 ЦПК України, з позивача підлягає стягненню на користь відповідача судовий збір у сумі 3 574,10 грн, понесений останнім за подання апеляційної скарги.

Відповідно до пункту другого частини третьої ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт перший частини шостої ст.19 ЦПК України). Ця справа є малозначною в силу вимог закону.

Керуючись ст.ст.259,367-368,374,376,381-384 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 23 лютого 2026 року скасувати та ухвалити нове.

Відмовити Комунальному підприємству «Житомиртеплокомуненерго» Житомирської міської ради у задоволенні позову до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання теплової енергії.

Стягнути з Комунального підприємства «Житомиртеплокомуненерго» Житомирської міської ради на користь ОСОБА_1 3 574 грн 10 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини третьої ст.389 ЦПК України.

Головуюча Судді