Ухвала № 18881663, справа № 22-1025

УхвалаЦивільне

Відомості з реєстру

Факт
Справа
22-1025
Суддя
Резникова Л.В.
Дата ухвалення
7 лютого 2011 р.
Форма судочинства
Цивільне
Інстанція
Апеляційна
Регіон
Донецька область
Надійшло до реєстру
4 листопада 2011 р.
Оприлюднено
14 листопада 2011 р.

Текст

Справа № 22- 1025 Головуючий у 1 інстанції Домарєв О.В.

Категорія 27 Доповідач: Резникова Л.В.

У Х В А Л А

Іменем України

7 лютого 2011 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

Головуючої судді Маширо О. П.

суддів: Резникової Л.В., Баркова В.М.

при секретарі Хачатрян А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Калінінського районного суду м. Донецька від 25 листопада 2010 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства « Ерсте Банк» про визнання кредитного договору частково недійсним та визнання договору іпотеки недійсним, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства « Ерсте Банк» про визнання кредитного договору удаваним,

В С Т А Н О В И В:

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Калінінського районного суду м. Донецька від 25 листопада 2010 року за яким з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» стягнуто заборгованість за кредитним договором №14\1207\3\17036 від 05.06.2008 року у сумі 65419,15 доларів США та 120 грн. витрати , пов*язані з інформаційно -технічним забезпечення, а в задоволені його позову до Публічного акціонерного товариства « Ерсте Банк» про визнання кредитного договору частково недійсним та визнання договору іпотеки недійсним та у задоволені позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства « Ерсте Банк» про визнання кредитного договору удаваним відмовлено з тих підстав, що висновки суду не відповідають обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Із встановлених судом обставин вбачається, що 5 червня 2008 року між ВАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №14\1207\3\17036 відповідно до якого Банк надав Позичальнику кредитні кошти в сумі 50000 доларів США зі сплатою 14,5 % річних до 4 червня 2018 року. Вказана сума була отримана позичальником. Відповідно до п.5.2 кредитного договору погашення кредиту здійснюється в касу кредитору щомісячно до 15 числа кожного місяця. У відповідності з п.9.1, 5.7 цього договору за порушення строків повернення кредитної заборгованості та відсотків за користування кредитом, позичальник сплачує пеню у розмірі 0,1 відсотків від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Крім того позичальник додатково до компенсації витрат кредитора на страхування сплачує останньому штраф у розмірі несплаченого страхового платежу .

Згідно п.5.6. вказаного договору позичальник зобов*язаний достроково здійснити повернення кредиту відсотків та інших платежів у разі невиконання чи неналежного виконання умов кредитного договору. Банком 20.01.09р. за вих.. 13.4.0\79 та 17.11.2009р. за вих.. 13.8.0\6\188 були направлені рекомендованим листом вимоги про порушення позичальником основного зобов*язання. Термін договорів страхування закінчився 4 червня 2009 року. Умови кредитного договору позичальником не виконувалися. За розрахунком позивача на 4 березня 2010 року договори страхування не поновлені, загальна заборгованість складає 58451,63 доларів США.

Заслухавши доповідача, пояснення апелянта, який діє від свого імені і від імені ОСОБА_2, представника банку, дослідивши обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав:

Постановляючи рішення, суд першої інстанції, ретельно перевірив обставини справи, докази, якими підтверджений позов і постановив обґрунтоване рішення.

Задовольняючі позовні вимоги банку суд першої інстанції виходив з того , що позовні вимоги банку ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та умовах кредитного договору, тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Такий висновок відповідає вимогам ст.526 та ч.2ст.1050 ЦК України , якими передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст..1048 цього Кодексу.

Відмовляючи у задоволені позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства « Ерсте Банк» про визнання кредитного договору частково недійсним суд першої інстанції виходив з того, що операції з надання банком кредитів в іноземній валюті не потребують індивідуальної ліцензії.

Зазначений висновок суду також відповідає нормам матеріального права. Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень

приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет КМУ).

Статтею 1054 ЇДКУ передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

При цьому згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.

Відповідно до п.2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене Постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21 серпня 2001 р. за № 730/5921) за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких:

- неторговельні операції з валютними цінностями;

• - операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що

здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених

банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами;

• - ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та

клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України;

• - залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;

• - залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках;

• - інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України.

З вищенаведеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Щодо вимог підпункту "в" п. 4 ст. 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 р. № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку на здійснення яких Національний банк видав банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку. Тому при розгляді спорів про визнання недійсними договорів про надання кредиту в іноземній валюті судам слід враховувати, що у випадку наявності у банку відповідної генеральної ліцензії та письмового дозволу Національного банку України, здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Відмовляючи у задоволені позову ОСОБА_1 про визнання договору іпотеки недійсним суд виходив з того, що укладення договору іпотеки є видом забезпечення кредитного зобов*язання.

Такий висновок відповідає вимогам ч. 1 ст. 546, ч. І ст. 548ЦК України відповідно до яких - виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

ОСОБА_2 - позичальник за кредитним договором - є дружиною ОСОБА_1

Згідно ст. 1 Закону України "Про іпотеку" від 05 червня 2003 року № 898-ІУ іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця. згідно з яким ' іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відмовляючі ОСОБА_2.у задоволені позову до Публічного акціонерного товариства « Ерсте Банк» про визнання кредитного договору удаваним, суд виходив з того, що отримання кредиту в валюті у той час , як грошовою одиницею України є гривня не може бути підставою для визнання кредитного договору удаваним . При цьому суд послався на

п.5, 25 Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 №9 де зазначено, що за удаваним правочином (стаття 235 ЦК України) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину. за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Згідно зі ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового оборону, вимог розумності та справедливості.

Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням вимог діючого законодавства України, сторони не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства тільки у випадку, якщо в цих актах прямо вказано про це.

Оскільки відповідно до ч.2 ст. 192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом, підстав для задоволення вказаних позовних вимог у суду не було.

Таким чином доводи, приведені в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч.1ст.308ЦПК України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу якщо встановлює, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

При встановлені вищевказаних фактів і постановлені рішення судом першої інстанції не порушено норм процесуального права та правильно застосовані норми матеріального права, тому підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги немає.

Керуючись ст. 307, 308, 314, 315 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Калінінського районного суду м. Донецька від 25 листопада 2010 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: