Рішення № 20249404, справа № 2-4929/11

РішенняЦивільне

Відомості з реєстру

Факт
Справа
2-4929/11
Суддя
Вовк С. В.
Дата ухвалення
20 грудня 2011 р.
Форма судочинства
Цивільне
Інстанція
Перша
Регіон
м. Київ
Надійшло до реєстру
28 грудня 2011 р.
Оприлюднено
29 грудня 2011 р.

Текст

Справа № 2-4929/11

Категорія 26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2011 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді – Вовка С. В. ,

при секретарі – Греку А. Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Правекс Банк» про визнання дій та бездіяльності протиправними та визнання правочинів недійсними, -

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2011 р. позивач ОСОБА_2 звернулася до суду із наступними вимогами до відповідача ПАТ КБ «Правекс-Банк»:

1. визнати дії відповідача протиправними щодо надання кредиту позивачу як резиденту України в іноземній валюті заздалегідь для розрахунку цією валютою з іншими резидентами України на території України;

2. визнати бездіяльність відповідача протиправною щодо здійснення контролю за цільовим використанням кредитних коштів, в даному випадку – за тим, щоб позичальник використав отриману в нього валюту саме на розрахунки з іншими резидентами України;

3. визнати кредитний договір № 719-028/07Р від 17.10.2007 р., укладений між ОСОБА_2 та АКБ «Правекс-Банк», недійсним;

4. визнати договір забезпечення – застави транспортного засобу № 719-028/07Р від 17.10.2007 р., укладений між ОСОБА_2 та АКБ «Правекс-Банк», недійсним.

Позов ОСОБА_2 мотивує тим, що є незаконним надання кредитів в іноземній валюті резидентам України саме для розрахунків цією валютою з іншими резидентами України на території України.

У судовому засіданні позивач та її представник підтримали позовні вимоги, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, просили позов задовольнити.

Представник відповідача ПАТ КБ «Правекс-Банк» у судовому засіданні проти вимог позову заперечувала, просила відмовити у його задоволенні, посилаючись на необгрунтованість та безпідставність позовних вимог.

Суд, вислухавши пояснення позивача, представника позивача, представника відповідача, оголосивши та дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного.

Судом встановлено, що 17.10.2007 р. між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем АКБ «Правекс-Банк» було укладено кредитний договір № 719-028/07Р, за умовами якого відповідач надав позивачу кредит в іноземній валюті на загальну суму 15743 долара США.

Відповідно до п. 1.2. договору, кредит надається позичальникові терміном з 17.10.2007 р. до 17.10.2014 р. зі сплатою 12,39 % річних.

За правилом ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Також 17.10.2007 р. між сторонами було укладено договір застави транспортного засобу № 719-028/07Р, відповідно до п. 1.1. якого, заставодавець ОСОБА_2, для забезпечення виконання в повному обсязі своїх зобов’язань перед заставодержателем за кредитним договором № 719-028/07Р від 17.10.2007 р. та можливих змін та доповнень до нього щодо сплати процентів, неустойки (штрафу, пені), вчасно та у повному обсязі погашення основної суми боргу за кредитом та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами кредитного договору, відшкодування збитків, іншої заборгованості, передає в заставу заставодержателю належне йому на праві власності автомобіль марки Hyndai, модель Getz, рік випуску 2007, колір червоний, шасі (кузов, рама, коляска) № НОМЕР_2, тим ТЗ легковий хетчбек, реєстраційний № НОМЕР_1.

Укладені кредитні договори є двосторонніми правочинами і вони укладені на загальних умовах, додержання яких є необхідним для чинності правочину, що відповідає ч. ч. 1- 6 ст. 203 ЦК України.

Згідно ст. 203 ЦК України, загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

2. особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

3. волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

4. правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

5. правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

6. правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За правилом, передбаченим ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою — третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Судом встановлено, що кредитний договір та договір застави транспортного засобу були підписаний обома сторонами – позивачем ОСОБА_2 та відповідачем ПАТ КБ «Правекс-Банк», тобто за правилом ч. 1 ст. 638 ЦК України є укладеними, оскільки сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

З доводами позивача не можна погодитись, з огляду на наступне.

Згідно ст. 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня.

Відповідно до ч. 2 ст. 192 ЦК України, іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Згідно ч. 2 ст. 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.

Відповідно до ч. 2 ст. 533 ЦК України, якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Згідно зі ст. 36 «Про Національний банк України», Національний банк встановлює офіційний курс гривні до іноземних валют та оприлюднює його.

Позивач сама зазначає, що банк має ліцензію та дозвіл.

У судовому засіданні встановлено, що 03.12.2001 р. відповідачу були видані НБУ банківська ліцензія за номером 7 на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», та дозвіл № 7-1 на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини другої та частиною четвертою ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», згідно з додатком до дозволу № 7-1 від 03.12.2001 р.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

При цьому згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», кошти – це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ, операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.

Відповідно до п. 2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене Постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21 серпня 2001 р. за № 730/5921) за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких:

- неторговельні операції з валютними цінностями;

- операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами;

- ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України;

- залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;

- залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках;

- інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України.

З вищенаведеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

На дату укладення кредитного договору у банка була в наявності банківська ліцензія (дозвіл) видана (виданий) Національним банком України, яка (який) відповідно до п. 5.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, виступає генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно із Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Щодо вимог підпункту «в» п. 4 ст. 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14.10.2004 р. № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку на здійснення яких Національний банк видав банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

З огляду на вищевикладене, у випадку наявності у банку відповідної генеральної ліцензії та письмового дозволу Національного банку України, здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Крім того, інформація щодо коливання валюти та щоденного встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют є загальновідомою і позивач, укладаючи договір з відповідачем щодо отримання кредитних коштів в іноземній валюті, передбачав і брав на себе зобов’язання повернути кредитні кошти в цій же валюті. При цьому відповідач, укладаючи договір, розраховував на повернення кредитних коштів так само у визначеній договором валюті.

Вимога позивач про визнання дії відповідача протиправними щодо надання кредиту позивачу як резиденту України в іноземній валюті заздалегідь для розрахунку цією валютою з іншими резидентами України на території України та визнання бездіяльності відповідача протиправною щодо здійснення контролю за цільовим використанням кредитних коштів, в даному випадку – за тим, щоб позичальник використав отриману в нього валюту саме на розрахунки з іншими резидентами України, не підлягають задоволенню у зв’язку з необґрунтованістю.

З огляду на умови кредитного договору та положення цивільного законодавства України, у суду відсутні правові підстави, щоб визнати даний договір недійсним.

Частиною 2 ст. 548 ЦК України передбачено, що недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Оскільки кредитний договір не визнаний судом недійсним, тому не може йти мова про визнання недійсним договору застави транспортного засобу.

На підставі ст. ст. 3, 4, 10, 11, 60, 209, 212-215 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Правекс Банк» про визнання дій та бездіяльності протиправними та визнання правочинів недійсними – залишити без задовлення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга подається Апеляційному суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва.

Суддя С. В. Вовк