Ухвала № 20856494, справа № 6061-2010

УхвалаГосподарське

Відомості з реєстру

Факт
Справа
6061-2010
Суддя
Гайворонський В.І.
Дата ухвалення
10 січня 2012 р.
Форма судочинства
Господарське
Інстанція
Перша
Регіон
Автономна Республіка Крим
Надійшло до реєстру
19 січня 2012 р.
Оприлюднено
19 січня 2012 р.

Текст

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 303

УХВАЛА

< Список (При необходимости выбрать) >

< Список (При необходимости выбрать) >

10.01.2012

Справа №5002-17/6061-2010

За позовом Приватного підприємства «Ена»

До відповідача Торгового дому «Валенсія»

про зобов’язання повернути нежитлове приміщення площею 80 кв.м., розташованого у зупиночному павільйоні по вул. Гагаріна 34-Б, м. Сімферополь, АР Крим

По скарзі Торгового дому «Валенсія»

До Залізничного відділу державної виконавчої служби Сімферопольського МУЮ АР Крим

скарга на дії відділу Державної виконавчої служби

За поданням Залізничного відділу державної виконавчої служби Сімферопольського МУЮ АР Крим

про зміну способу виконання рішення суду

Суддя В.І. Гайворонський

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

Від Приватного підприємства «Ена» - Челебієв А.Б., керівник, Рустемов К.Д., Аширов Ф.Ю., представники

Від Залізничного відділу ДВС Сімферопольського міського управління юстиції АР Крим - Некрасов С.Н., представник

Від Торгового дому «Валенсія» - Біда В.А., представник

Сутність спору: Викладена в рішенні Господарського суду АР Крим від 23.09.2011 року, згідно якого позов задоволено, Торговий дім «Валенсія» зобов’язаний повернути Приватному підприємству «Ена» нежитлове приміщення площею 80 кв.м., розташоване у зупиночному павільйоні по вул. Гагаріна 34-Б, м. Сімферополь, АР Крим.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 24 листопада 2011 року апеляційну скаргу Торгового дому «Валенсія» залишено без задоволення, рішення Господарського суду АР Крим від 23.09.2011 року по справі № 5002-17/6061-2010 залишено без змін.

До Господарського суду АР Крим надійшла скарга від Торгового дому «Валенсія» на бездіяльність державних виконавців Залізничного відділу державної виконавчої служби Сімферопольського МУЮ АР Крим, згідно з якою заявник просить постанову Залізничного ВДКС Сімферопольського ГУЮ АРК від 31.10.2011 року про відкриття виконавчого провадження за наказом господарського суду АР Крим № 2-17/6061-2010 скасувати, зобов’язати Залізничний ВДКС Сімферопольського ГУЮ АРК Івахнюк Р.А. надати до суду виконавчу справу по наказу Господарського суду АР Крим № 2-17/6061-2010 для ознайомлення, визнати незаконними дії старшого державного виконавця Залізничного ВДКС Сімферопольського ГУЮ АРК Івахнюк Р.А. по відмові в наданні відповіді на заяву представника ТД «Валенсія» та зупиненню виконавчого провадження за наказом Господарського суду АР Крим № 2-17/6061-2010.

Від Залізничного відділу державної виконавчої служби Сімферопольського МУЮ АР Крим надійшло також подання про зміну способу виконання рішення суду шляхом звільнення приміщення площею 80 кв.м., розташованих у зупиночному павільйоні по вул. Гагаріна 34-Б в м. Сімферополь АР Крим від боржника – Торгового дому «Валенсія» і будь-яких осіб, які займають його незаконно, забезпечити вільний доступ до вказаного приміщення Приватному підприємству «Ена».

Згідно клопотання від 10.01.2012 року державний виконавець просить замінити спосіб виконання рішення суду шляхом примусового звільнення приміщення площею 80 кв.м., розташованих у зупиночному павільйоні по вул. Гагаріна 34-Б м. Сімферополь, АР Крим, від боржника – Торгового дому «Валенсія» і будь-яких осіб, які займають його незаконно, забезпечити вільний доступ до вказаного приміщення Приватному підприємству «Ена».

Суд вважає за необхідне розглянути справу за наявними у ній матеріалами, при цьому виходить із того, що згідно ст.129 Конституції України надання доказів є правом стороні, а не обов’язком.

В засіданні суду, що відбулось 04.01.2012 року, оголошувалась перерва по 10.01.2012 року. Після перерви представник стягувача Рустемов Д.В. в засідання суду не з’явився, з’явився керівник стягувача Челебієв А.Б.

По справі проголошені вступна та резолютивна частини ухвали.

Розглянувши матеріали справи, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Щодо вимоги про скасування постанови ВДВС необхідно відмітити, що згідно ст. 12 ГПК України способом захисту порушеного права щодо актів може бути визнання їх недійсними.

Згідно ст. 21 ЦК України умовою скасування акта є визнання його незаконним.

Однак боржником вимога щодо визнання акта незаконним не заявлена.

Ст. 129 Конституції України передбачено, що сторона вільна в наданні суду доказів та доказуванні перед судом їх переконливості, а також закріплений принцип змагальності сторін, та їх рівності перед Законом та судом.

Згідно ст. 8 Конституції України вона має вищу юридичну силу та її норми являються нормами прямої дії.

Про необхідність дотримання принципу диспозитивності сторін також указується в постанові Верховного Суду України від 20.05.2002 року № 02/132. (справа № Д12/12), а в постанові Пленуму Верховного суду України від 01.11.1996 року “Про застосування норм Конституції України при здійсненні правосуддя” вказується, що суди вправі застосовувати безпосередньо норми Конституції як норми прямої дії.

Таким чином, суд вправі розглядати справу по тим матеріалам, яки надані зацікавленими особами.

Також необхідно відмітити, що виходячи із закріпленого ст. 129 Конституції України принципу диспозитивності сторін суд не вправі розглядати з власної ініціативи інші вимоги, які не заявлені. Більш того, розгляд таких вимог буде грубим порушенням прав інших учасників процесу, які вправі знати про такі вимоги та заперечувати щодо них, що також відповідає практиці розгляду аналогічних питань Верховним Судом України (постанова Верховного Суду України від 20.05.2002 року № 02/132 по справі Д 12/12).

Таким чином, оскільки спірний акт незаконним не визнаний, підстав для його скасування не існує.

При цьому необхідно відмітити, що неуважність сторони, незнання нею законодавства або неправильне його тлумачення не може вважатися поважною причиною, що також відповідає позиції Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». (п.19).

При цьому необхідно відмітити, що постанови Пленуму Верховного Суду України приймаються з метою однакового застосування законодавства усіма судами України. Згідно листа Вищого господарського суду України вони є обов’язковими для застосування господарськими судами.

Таким чином, вимога щодо скасування спірного акту задоволена бути не може, оскільки заявлений боржником засіб захисту порушеного права у даному випадку не відповідає закону.

Згідно інформаційного листа Вищого Господарського Суду України від 13.08.2008 року за № 01-8/482 у випадку захисту права та інтересу способом, не передбаченим законом, необхідно відмовляти у вимозі, що також відповідає практиці розгляду аналогічних питань Верховним Судом України (постанова Верховного Суду України від 13.07.2004 року за № 10/732).

Окрім цього, з тієї підстави, якою обґрунтовується вказана вимога, вона також задоволена бути не може.

Так, боржник вказану вимогу обґрунтовує тим, що спірний акт написаний російською мовою.

Згідно ч. 2 ст. 10 Конституції АР Крим в автономній Республіці Крим російська мова як мова більшості населення та придатна для міжнаціонального спілкування використовується в усіх сферах суспільного життя.

Окрім цього, згідно п. «с» ч. 2 ст. 9 Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, не заперечується дійсність для сторін процесу юридичних документів, складених в межах країни, виключно на тій підставі, що вони сформульовані регіональною мовою або мовою меншини.

При цьому необхідно відмітити, що відповідно до закріпленого ст. 129 Конституції України принципу диспозитивності сторін суд з власної ініціативи не повинен розглядати інші підстави, якими скарга не обґрунтовується.

Вимога про зобов’язання Залізничного ВДКС Сімферопольського ГУЮ АРК Іванюк Р.А. надати до суду виконавчу справу по наказу господарського суду АР Крим № 2-17/6061-2010 є безпідставною, оскільки суду немає необхідності ознайомлюватись із виконавчою справою.

Якщо боржник бажає ознайомлюватись із виконавчою справою, то законом не передбачене щоб це він повинен здійснювати у суді.

Окрім цього боржник не довів, що ВДВС перешкоджає боржнику в реалізації його прав щодо ознайомлення із матеріалами виконавчого провадження.

Вимога про визнання незаконними дії старшого державного виконавця Залізничного ВДКС Сімферопольського ГУЮ АРК Іванюк Р.А. по відмові в наданні відповіді відповідачу на заяву представника ТД «Валенсія» та зупинення виконавчого провадження за наказом господарського суду АР Крим № 2-17/6061-2010 також є безпідставною та не доведеною.

Так, скарга у частині відмови в наданні відповіді на заяву обґрунтовується тим, що представник боржника звертався до державного виконавця 04.11.2011 року за відповіддю, однак той витребував у нього довіреність, яка вже була надана.

Однак ця обставина не доведена.

Так, боржником не доведено, що його представник 04.11.2011 року звертався до державного виконавця за відповіддю, та державний виконавець не надав її із вказаних боржником підстав.

Таким чином, по тим підставам, якими обґрунтовується вказана вимога, вона також задоволена бути не може.

При цьому також необхідно відмітити, що виходячи із закріпленого ст. 129 Конституції України суд не вправі розглядати інші підстави, якими скарга не обґрунтовується.

Окрім цього, згідно ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження» скарга повинна мати посилання на норми права.

Однак, щодо вказаної вимоги скарга не має посилання на норми права, тобто, не є обґрунтованою.

Окрім цього, вимога щодо зупинення виконавчого провадження не обґрунтована нормами що відносяться до виконавчого провадження.

Більш того, ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено, що у даному випадку державний виконавець повинен його зупиняти.

Більш того, згідно ч. 1 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, повертається до суду, який його видав, у разі відновлення судом строку для подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ, та прийняття такої апеляційної скарги до розгляду (крім виконавчих документів, що підлягають негайному виконанню).

Суд вважає що не підлягає задоволенню також подання про зміну способу виконання рішення, при цьому виходить із наступних обставин:

Згідно ст. 121 ГПК України підставами зміни способу виконання рішення є не тільки неможливість виконання рішення, а ще й повинен бути виключений випадок.

Пунктом 8 Інструкції «Про проведення виконавчих дій» (затвердженої наказом Міністерства юстиції України 15.12.99 № 74/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15 грудня 1999 року за № 865/4158) передбачені дії державного виконавця щодо виконання рішень у немайнових спорах.

Такі спори визначені підпунктом 8.1.1., до яких відноситься, у тому числі, і зобов'язання боржника вчинити певні дії, про що вказується в наказі по цій справі.

Згідно п. 8.1.2. вказаної інструкції у разі невиконання вимог щодо добровільного виконання, державний виконавець повинен застосувати до боржника штрафні санкції, і призначає новий строк виконання, та те, що на час прийняття ухвали такий строк вже настав.

Однак, на час звернення із поданням державним виконавцем вказаних вимог не виконано, та новий строк виконання на цей час не настав. У всякому разі державний виконавець цієї обставини на час прийняття цієї ухвали не довів.

Оскільки відповідні докази не надані до справи до прийняття рішення, не існує підстав їх залучати до матеріалів справи після прийняття рішення по справі.

Неуважність сторони, незнання нею законодавства або неправильне його тлумачення не може вважатися поважною причиною, що також відповідає позиції Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». (п.19).

Таким чином, державним виконавцем не прийняті всі міри передбачені вимогами законодавства щодо виконання рішення.

При викладених обставинах відсутні підстави вважати що на цей час рішення не може бути виконане зазначеним судом засобом та що вказаний випадок є виключеним випадком.

При цьому також необхідно відмітити що боржник рішенням суду зобов'язаний був не звільнити приміщення, а повернути його стягувачу, у зв’язку із чим не існує підстав вважати що звільнення боржником приміщення є виконанням рішення суду.

Боржник отримав приміщення від стягувача, та, відповідно, у виконання рішення суду повинен повернути його стягувачу, а не звільнити.

При цьому також необхідно відмітити що в доданому в процесі розгляду подання акті держвиконавця від 04.01.2012 р. зазначається, що приміщення із вивіскою боржника.

Також необхідно відмітити, що посилання в зазначеному акті про те, що в магазині здійснюють торгівельну діяльність інші особи, документально не підтверджене.

При цьому також необхідно відмітити, що подання не обґрунтовується тим, що зміну способу виконання рішення необхідно здійснити у зв’язку з тим, що у ньому здійснюють діяльність якісь інші особи.

Також необхідно відмітити, що виходячи із закріпленого ст. 129 Конституції України принципу диспозитивності сторін суд не вправі розглядати з власної ініціативи інші підстави, якими подання не обґрунтовується. Більш того, розгляд таких підстав буде грубим порушенням прав боржника, який вправі знати про такі підстави та заперечувати щодо них, що також відповідає практиці розгляду аналогічних питань Верховним Судом України (постанова Верховного Суду України від 20.05.2002 року № 02/132 по справі Д 12/12).

Більш того, подання не обґрунтоване відносно того, що якась діяльність яких інших осіб перешкоджає зобов'язанню боржника поверненню стягувачу приміщень.

Також не надано доказів того, що такі особи якимось чином перешкоджають виконанню обов'язків боржника щодо повернення стягувачу приміщень.

Необґрунтоване та не доведене подання не може бути задоволене.

При цьому також необхідно зазначити, що якщо державний виконавець вважає необхідним звільнити приміщення від боржника, то згідно його акта від 04.01.2012 року будь-яких відомостей про те, що боржник там знаходиться – відсутні.

Більш того, якщо буде доведено що боржник вже звільнив приміщення, відповідно, спосіб буде змінений на вже виконаний боржникам, що не направлене на виконання рішення суду та не спрямоване на повернення майна стягувачу.

Також необхідно відмітити, що не доведена відсутність вільного доступу до приміщень.

Більш того, в акті від 04.01.2012 року доступ до приміщення відбувався без будь-яких перешкод. Перешкод в доступі згідно вказаного акту не зафіксовано.

Також необхідно зазначити що згідно ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» добровільне виконання рішення суду є правом боржника, а тому зазначення у способі виконання рішення саме примусове звільнення приміщення не буде відповідати вказаній нормі.

Більш того, згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Однак, запропонований державним виконавцем спосіб у даному випадку в поданні не містить посилання на норми, якими він передбачений.

Тобто, подання не є обґрунтованим.

Також необхідно зазначити, що державним виконавцем не обґрунтований спосіб, який передбачений Законом в частині звільнення приміщення від будь-яких осіб.

Із аналогії норм Інструкції «Про проведення виконавчих дій» (затвердженої наказом Міністерства юстиції України 15.12.99 № 74/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15 грудня 1999 року за № 865/4158) можливо зробити висновок, що примусове виконання повинно застосовуватись до конкретних осіб, визначених виконавчим документом.

Так, згідно ч. 2 п. 8.5.9 вищезазначеної Інструкції виконавче провадження не відновлюється і повторне примусове вселення стягувача не проводиться, якщо особа, яка перешкоджає його проживанню (перебуванню) не є боржником. Питання про вселення стягувача в цьому випадку вирішується в судовому порядку.

Таким чином, щодо захисту прав стягувача державному виконавцю насамперед необхідно прийняти усі передбачені заходи щодо зобов’язання відповідача по виконанню рішення, передбаченого діючим законодавством та зазначеним судом у виконавчому документі.

На підставі вищевикладеного, а також керуючись ст. 86 ГПК України, суд –

УХВАЛИВ:

В задоволенні скарги Торгового дому «Валенсія» - відмовити повністю.

В задоволенні подання Залізничного відділу державної виконавчої служби Сімферопольського МУЮ АР Крим про зміну способу виконання рішення суду - відмовити повністю.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Гайворонський В.І.