Сайт використовує аналітику та рекламні ідентифікатори. Умови
Справа № 2 - 2389/ 2008 року
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 грудня 2008 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі :
головуючої судді Зайончковської І.А.
при секретарі Діхтяренко І.Г., Павлика В.Ю.
з участю адвоката ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сміла справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні присадибною земельною ділянкою та стягнення моральної шкоди,
в с т а н о в и в :
Сторони є власниками будинковолодіньАДРЕСА_1 та суміжними землекористувачами. Рішенням Ромістрівської сільської ради № 15-9 від 31 жовтня 2003 року позивачу для ведення особистого селянського господарства передано безкоштовно у приватну власність земельна ділянка за вказаною адресою розміром 0,50 га..
Позивач просить усунути перешкоди в користуванні ним належною земельною ділянкою, так як відповідачка не підписує акт погодження меж між суміжними землекористувачами для приватизації земельної ділянки, чим порушує його права як землекористувача.
Позивачка у зустрічному позові, вимоги якої в судовому засіданні уточнили її представники, просить встановити межі її земельної ділянки відповідно до обмірів проведених ПП „Зеніт-ВВ”, стягнути з ОСОБА_2 моральну шкоду за користування ним протягом тривалого часу заїздом, що знаходився на її земельній ділянці, стягнути витрати по справі.
ОСОБА_2 зустрічні позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що заїзд знаходиться не на земельній ділянці ОСОБА_3, з приводу цього між ними спір виник лише останнім часом і ним моральна шкода їй заподіяна не була.
Представники ОСОБА_3 основний позов також не визнали, посилаючись на те, що позивач самовільно захопив частину її земельної ділянки, а тому вона відмовляється підписати акт погодження меж на приватизацію землі.
Заслухавши позивача, представників відповідача, свідків, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Відповідно до ст. ст. 96, 103, 106, 152, 158 ЗК України землекористувач зобов'язаний не порушувати прав суміжних землекористувачів, дотримуватися правил добросусідства, вимагати від землекористувача сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, держава забезпечує громадянам рівні умови захисту прав на землю, власник має право вимагати усунення будь-яких порушень його права, в тому числі у судовому порядку.
Судом встановлено, що відповідачка відмовляється підписати акт погодження меж посилаючись на те, що згідно проектної документації позивача на приватизацію проїзд, який знаходиться на її земельній ділянці, відходить йому. Ні позивачкою, ні її представниками не було надано доказів факту передачі позивачу, з внесенням у його проектну документацію, частини її земельної ділянки чи належності їй проїзду.
Разом з тим в судовому засіданні з пояснень свідків, в тому числі і заявлених відповідачкою, сільського голови, землевпорядника сільської ради, спеціаліста районного відділу земельних ресурсів, вбачається, що на протязі тривалого часу між земельними ділянками сторін фактично на землях громади існував спільний заїзд, який надалі переходив у стежку, якою користувалися жителі села, що проходили на вулицю, яка йде вище садиб сторін. Також встановлено, що земельна ділянка відповідачки за основним позовом починається значно вище земельної ділянки позивача, а тому до початку її садиби заїзд знаходиться на землях комунальної власності. З пояснень сільського голови та землевпорядника сільської ради вбачається, що через наявність спору на даний час між земельними ділянками встановлена межа без врахування стежки та заїздів, яка визначається самим рельєфом місцевості, оскільки поза будинком ОСОБА_3 земельна ділянка ОСОБА_2 вища, а від дороги є межовий знак.
Також спеціаліст районного відділу земельних ресурсів пояснив, що у 2005 році проводився обмір земельної ділянки позивача та іншого його суміжного землекористувача, під час якого було встановлено, що їх земельні ділянки за площею відповідають розміру, в якому вони були наділені в користування.
Судом не можуть бути прийняти до уваги посилання представника відповідачки на те, що за генеральним планом на забудову її земельної ділянки ще на попередніх власників від 20 серпня 1975 року заїзд знаходиться на її земельній ділянці, оскільки він не являється документом, який підтверджує землекористування, а також не відповідає його розташуванню в натурі, що підтвердили в судовому засіданні свідки, які були на спірних земельних ділянках неодноразово особисто.
Відповідно до ст. 107 ЗК України основою відновлення меж є земельно-кадастрова документація, а в разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним користуванням. Жодна з сторін не надала акт відведення земельної ділянки в натурі, а тому документально не може підтвердити своє право на землекористування. Разом з тим судом встановлено, що сільською радою були визначена спірна межа сторін, що підтверджується актами неодноразових комісій. Також судом було встановлено, що обмір земельної ділянки позивача для виготовлення проектної документації на приватизацію землі проводився працівником відповідної установи з участю землевпорядника сільської ради, яка, як посадова особа в компетенцію якої це входить, могла показати межі земельних ділянок на місцевості навіть при відсутності межових знаків.
Таким чином відмова відповідачки в погодженні меж суміжного землекористування є безпідставною, а тому вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню.
На підставі наведеного вище не можуть бути задоволені вимоги зустрічного позову щодо відшкодування моральної шкоди, яка полягала у незаконному використанні ОСОБА_2 заїзду та самовільному встановленні плит біля будинку ОСОБА_3 Крім того з наданого її представником протоколу погоджувальної комісії від 8 лютого 1996 року вбачається, що „відмежований в натурі заїзд загального користування площею 0,007 га залишається для обопільного користування та зобов'язано ОСОБА_2 підмурувати насип на схилі земельної ділянки ОСОБА_3 для ліквідації можливого змиву грунту”. Таким чином ще у 1996 році було визначено про заїзд є загального користування, а також відповідачем за зустрічним позовом було проведено встановлення плит не самовільно, а на виконання вимог узгоджувальної комісії.
При вирішенні вимог щодо стягнення моральної шкоди суд також враховує пояснення ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_3 фактично в належному їй будинку АДРЕСА_1 не проживає майже 10 років, про що також свідчить її адреса в основному та зустрічному позовах, та те, що відповідачка протягом тривалого часу не оспорювала дій позивача по встановленню.
Що стосується вимоги зустрічного позову про встановлення меж земельної ділянки позивачки відповідно до кадастрового плану, виготовленого ПП”Зеніт-ВВ”, то вона не може бути задоволена, оскільки взагалі не відноситься до компетенції суду, враховуючи при цьому, що крім вказаного кадастрового плану нею не було надано ніякого іншого, передбаченого саме земельним законодавством документа, що підтверджував би її право на землекористування у визначених межах.
Оскільки вимоги зустрічного позову не задоволені, то відповідно не підлягає задоволенню і відшкодування витрат по справі.
Позивачем за основним позовом вимоги щодо відшкодування судових витрат по справі не заявлено.
На підставі ст. ст. 96, 103, 106, 107 , 118, 152, 158, 198 ЗК України, керуючись ст. ст. 10, 59, 60, 213, 215 ЦПК України суд, -
в и р і ш и в :
Позов задоволити.
Усунути перешкоди в користуванніОСОБА_2 земельною ділянкою в АДРЕСА_1, встановивши її в межах 0,5010 га та в розмірах згідно плану її зовнішніх меж, виготовленому Смілянським районним відділом Черкаської регіональної філії державного підприємства „Центр ДЗК при Державному комітеті України по земельних ресурсах”, в тому числі по спірній межі з ОСОБА_3 від точки „Б” до точки „А” розміром 12,89 м, 7,81 м, 19,76 м, 21,98 м для подальшої її приватизації відповідно до вимог діючого земельного законодавства.
Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні присадибною земельною ділянкою та стягнення моральної шкоди залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Черкаської області через Смілянський міськрайсуд шляхом подачі в 10 денний строк з дня його проголошення заяви про апеляційне оскарження та поданням протягом 20 днів після подання такої заяви - апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана і в 10 денний строк з дня проголошення рішення без попереднього подання заяви про його оскарження.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження, а в разі його оскарження - після розгляду справи апеляційним судом, якщо воно не буде скасоване.
Головуюча :