Рішення № 9688918, справа № 2-19

Справа 2-19/10

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

31 травня 2010 року м. Шахтарськ

Шахтарський міськрайонний суд Донецької області в складі:

судді Вірченко О.М.

при секретарі Грузновій О.М.,

за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, представника відповідачів ОСОБА_5, відповідача ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Шахтарська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної безпеки,

встановив:

20 січня 2009 року ОСОБА_1 звернувся до Шахтарського міськрайонного суду із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третьої особи ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної безпеки, мотивуючи свої вимоги наступним. Під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 27 травня 2006 року з вини ОСОБА_6, батько позивача, ОСОБА_7, отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких він помер. Згідно із технічним паспортом, автомобіль «MITSUBISHI-L-300», яким ОСОБА_6 керував під час ДТП, на підставі права власності належить відповідачам ОСОБА_4. На підставі ст.ст. 1187, 1188 ЦК України відповідачі, як власники джерела підвищеної небезпеки, повинні відшкодувати позивачеві матеріальну та моральну шкоду. Позивачем для лікування та поховання батька було витрачено 5 340,27 грн. До теперішнього часу матеріальну шкоду відповідачами не відшкодовано. Діями відповідачів позивачеві також було заподіяно моральну шкоду – він відчув сильний стрес, тому що втратив близьку людину, змінився звичайний образ його життя. Моральну шкоду оцінює в 120 800 грн. Просив стягнути з відповідачів матеріальну, моральну шкоду, а також витрати за надання юридичної допомоги.

Ухвалою суду від 21 травня 2010 року до участі в справі ОСОБА_6 було залучено в якості співвідповідача.

Позивач свої позовні вимоги підтримав, пояснив суду, що матеріальні витрати, понесені ним, складаються із витрат на лікування батька в реанімації, на поховання, пам’ятник, сума матеріальних витрат складає 5 340 грн. Моральна шкода полягає в тому, що він втратив батька, який допомагав йому матеріально, з яким вони постійно спілкувались. Заявлену суму моральної шкоди в сумі 120 800 грн. визначив як 200 мінімальних заробітних плат. Грошові суми у відшкодування матеріальної та моральної шкоди вимагає стягнути тільки з відповідачів ОСОБА_4.

Представник позивача підтримав позовні вимоги та пояснив наступне. Вказаний позов випливає із кримінальної справи. Відповідно до діючого законодавства власник джерела підвищеної небезпеки несе відповідальність за заподіяну шкоду, причому не тільки при наявності його вини. При розгляді даної справи ОСОБА_6 не може відповідати за завдану матеріальну та моральну шкоду. Відповідачі ОСОБА_4 в подальшому мають можливість в порядку регресу звернутись із позовом до ОСОБА_6 При розгляді справи відповідачі ОСОБА_4 та їх представник неправомірно намагаються перенести вину на ОСОБА_6 з метою ухилення від відповідних матеріальних витрат. Смерть людини – батька позивача, велика моральна травма, яка не потребує доказування, ОСОБА_1 зазнав глибоких моральних страждань, втративши батька. Просив позов задовольнити в повному обсязі та стягнути заявлені суми у відшкодування матеріальної та моральної шкоди з ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Відповідач ОСОБА_3 позов не визнав та пояснив, що ОСОБА_6 має права водія, тому у відповідача були підстави надати йому право керування автомобілем. ОСОБА_3 є приватним підприємцем, ОСОБА_6 не перебував з ним у трудових відносинах, але на момент дорожньо-транспортної пригоди допомагав відповідачу перевозити вантаж. Про характер вантажу ОСОБА_6 був проінструктований, вантаж не був небезпечним, автомобіль був у справному стані. Вважає, що відсутні підстави для стягнення з нього та його дружини сум, заявлених позивачем, просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповідачка ОСОБА_4 позов не визнала, просила повністю відмовити в його задоволенні.

Представник відповідачів ОСОБА_4 позовні вимоги не визнала з наступних підстав. Відповідачами ОСОБА_4 було заявлено клопотання про залучення до участі в справі в якості відповідача ОСОБА_6, позивач уточнював свої позовні вимоги, але категорично заявив, що з ОСОБА_6 нічого не бажає стягувати. Суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог. Позивач не надав доказів вини відповідачів ОСОБА_4, в той же час вироком доведено вину ОСОБА_6, даний вирок має преюдиційне значення по справі. Позивач не правильно визначає власника джерела підвищеної небезпеки. Відповідно до Постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» транспортний засіб є джерелом підвищеної небезпеки лише під час його експлуатації. Якщо транспортний засіб не рухається, він не є джерелом підвищеної небезпеки. На момент ДТП ОСОБА_3 мав право керування та право власності на автомобіль «MITSUBISHI-L-300» відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України та рішення Шахтарського міськрайоного суду від 03 липня 2009 року. Під час ДТП ОСОБА_3 був в автомобілі і відповідно до п/п 2.1, 2.2 Правил дорожнього руху передав право керування автомобілем ОСОБА_6, тому на момент дорожньо-транспортної пригоди автомобілем володів саме ОСОБА_6 Таким чином, подружжя ОСОБА_3, хоча і є власниками джерела підвищеної небезпеки, але на момент ДТП його володільцями не були. Просила відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_6 пояснив, що він не згоден відшкодовувати шкоду, так як покарання за заподіяне він вже поніс.

Судом в межах заявлених позовних вимог і на підставі наданих доказів встановлено наступні обставини та визначені відповідно до них правовідносини.

27 травня 2006 року близько 08 год. 40 хвил. ОСОБА_6, керуючи автомобілем «MITSUBISHI-L-300», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, що належить на праві особистої власності ОСОБА_4, в присутності її чоловіка ОСОБА_3, який має право керування вказаним автомобілем відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, рухаючись по вул. Леніна в м. Шахтарську, здійснив зіткнення з мопедом «Хонда» під керуванням водія ОСОБА_7 Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водію ОСОБА_7 було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, що заподіяли смерть потерпілого.

Вироком Шахтарського міськрайонного суду від 29 грудня 2008 року ОСОБА_6 було визнано винним за ч. 2 ст. 286 КК України.

Відповідно до ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов’язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Таким чином, вина відповідача ОСОБА_6 в зазначеній дорожньо-транспортній пригоді є доведеною.

Згідно висновкам судової автотехнічної та транспортно-трасологічної експерти № 3995/18 - № 3996/19 від 13 вересня 2006 року та повторної судової автотехнічної та транспортно-трасологічної експерти № 3374/19 від 26 грудня 2007 року, проведених при розгляді кримінальної справи за звинуваченням ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК України, в умовах дорожньо-транспортної пригоди, що сталась 27 травня 2006 року, дії водія скутера «Хонда» ОСОБА_7 не відповідали вимогам п.п. 10.5; 10.1 ПДД. Невідповідність вимогам п. 10.1 ПДД створювали необхідні та достатні умови для настання пригоди і перебували з нею в причинному зв’язку. Водій автомобіля «MITSUBISHI-L-300», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, ОСОБА_6 мав технічну можливість попередити пригоду, тобто його дії не відповідали вимогам п. 12.3 ПДД, створювали необхідні та достатні умови для настання пригоди і перебували з нею в причинному зв’язку.

Згідно із ст. 1187 Цивільного кодексу України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

У відповідності із ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини фізичної чи юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 1201 Цивільного кодексу України особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов’язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та спорудження надгробного пам’ятника, ці витрати.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 позивач є сином загиблого ОСОБА_7

Смертю батька позивачеві було завдано моральну шкоду – він втратив близьку людину, що спричинило глибокі моральні переживання, нервовий стрес. Крім зазначеного, ОСОБА_1 поніс матеріальні витрати – на лікування ОСОБА_7, який перебував у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії, ритуальні послуги, продукти для поминального обіду, виготовлення та встановлення пам’ятнику.

Судом з’ясовувалась думка позивача, з кого він вимагає стягнути грошові суми у відшкодування матеріальної та моральної шкоди – або з подружжя ОСОБА_3, або з ОСОБА_6, якого суд залучив до участі в справі в якості відповідача, або з усіх відповідачів. ОСОБА_1 та його представник пояснили, що зазначені в позові суми вони вимагають стягнути тільки з відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, ніяких вимог до ОСОБА_6 вони не висувають.

За таких умов позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, ніж за зверненням фізичних та юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, що беруть участь у справі. Особа, що приймає участь в справі, розпоряджається своїми правами відносно предмета спору на власний розсуд.

У відповідності до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, автомобіль «MITSUBISHI-L-300», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, належить на праві особистої власності ОСОБА_4, ОСОБА_3 має право керування вказаним автомобілем.

Згідно із рішенням Шахтарського міськрайонного суду від 03 липня 2009 року, яке набрало чинності 14 липня 2009 року, визнано за ОСОБА_4 та за ОСОБА_3 з 15 грудня 2005 року, тобто з моменту придбання, право особистої власності по Ѕ частці спільної сумісної власності вантажопасажирського автомобіля «MITSUBISHI-L-300» за кожним.

Підпунктом 2.2. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, визначено, що власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати у своїй присутності керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії, а також особі, яка навчається водінню транспортним засобом відповідно до вимог цих Правил.

27 травня 2006 року ОСОБА_3 передав право керування своїм автомобілем ОСОБА_6 ОСОБА_6 має посвідчення водія, видане 06.07.2001 року, категорії транспортних засобів, на керування якими видано посвідчення – В, С. Таким чином, дії відповідача ОСОБА_3 відповідали нормі закону.

Під джерелом підвищеної небезпеки треба розуміти діяльність, пов’язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортирних засобів, механізмів та обладнання. Отже, для віднесення тієї чи іншої діяльності до джерела підвищеної небезпеки необхідно, щоб така діяльність створювала підвищену небезпеку для самої особи, яка її проводить, а також для інших осіб. В якості джерела підвищеної небезпеки транспортний засіб виступає лише під час його експлуатації.

Суб’єктом відповідальності за ст.1187 Цивільного кодексу України є володілець (власник) об’єкта, діяльність з яким створює підвищену небезпеку. Відповідно до абзацу 2 п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється особа, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Таким чином, відповідальним за заподіяння шкоди в даному випадку може бути особа, яка експлуатує джерело підвищеної небезпеки.

Володільцем джерела підвищеної небезпеки може бути тільки та особа, яка володіє об’єктом, що створює підвищену небезпеку, на відповідній правовій підставі, і тільки в тому випадку, коли він здійснює його експлуатацію, тобто використовує своє право володіння цим транспортним засобом. Право володіння може належати не тільки власнику, але й особі, якій власник передав право володіння та користування.

Враховуючи наведене, під час дорожньо-транспортної пригоди, саме ОСОБА_6 володів автомобілем «MITSUBISHI-L-300», який належить на праві власності відповідачам ОСОБА_3, ОСОБА_4, тому позовні вимоги повинні були бути пред’явлені до нього.

В зав’язку із тим, що вимоги до ОСОБА_6 ОСОБА_1 не пред’являв, суд, розглядаючи позов в межах пред’явлених позовних вимог відмовляє позивачеві в повному обсязі.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 1166, 1167, 1187 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» ст.ст. 3, 61, 88, 208, 212-215 ЦПК України, суд

вирішив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної безпеки, відмовити.

Рішення може бути оскаржене в Апеляційний суд Донецької області.

Заява про апеляційне оскарження рішення суду подається протягом десяти днів після проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подачі заяви про апеляційне оскарження.

Суддя О.М. Вірченко